top of page
Writer's pictureMykhailo Khadzhynov

Няв

Updated: Oct 19


Заходить Семен Григорович якось у магазин і каже продавчині:

— Няв!

Та не очікувала такого, тож перепитує:

— Вибачте?

Для Семена Григоровича це теж було несподіванкою — взагалі-то він хотів сказати “Дайте мені оселедця”, аж он що вийшло. То чоловік відкашлявся та каже:

— Няв, мрняу-няв, няв! — і поки каже це, в нього самого очі на лоба лізуть від подиву. 

Але оскільки продавчиня Марфа Петрівна була досвідчена, всякого бачила на своїй роботі, то не розгубилася та відповіла:

— Котику мій, що вам треба? Хочете, візьміть осьо рибки, — та показує на оселедця.

Семен Григорович зрадів, закивав, швидко мовчки розрахувався та й пішов додому. Продавчиня похитала головою та забула про дивака, бо покупців багато, треба працювати.

Наступного ранку, в п’ятницю, вона вийшла з квартири — а там уже стоїть сусідська дівчинка Оля, чекає на ліфт. 

— Добрий ранок, Марфо Петрівно! — ввічливо каже Оля.

— Няв! — каже у відповідь жінка та перелякано затуляє собі рота долонею.

Дівчинка не зрозуміла, що б це означало, але про всяк випадок посміхнулася. Коли ліфт спустився, Оля швиденько побігла до школи, а продавчиня, залишившись на самоті, спробувала щось сказати. Але замість “Добрий день” вийшло “Мрня-ав”, замість “Уже вибрали?” — “Мр-р мрняа”, а замість “Гарного дня, приходьте ще” — взагалі якась дика котяча абракадабра. “Божечки, я ж не зможу працювати!” —  подумала Марфа Петрівна. Вона написала директорові магазину повідомлення — на щастя, пальці натискали правильні букви, а слова виходили нормальні: “Ігоре Аркадійовичу, в мене, мабуть, грип, не можу сьогодні працювати!“. Після цього продавчиня хутчіш побігла в поліклініку, до своєї лікарки Івони Прокопівни. 

Мовчки дочекавшись своєї черги, увійшла до кабінету. Пару хвилин нявкала на здивовану жінку, розмахуючи руками, а потім узяла ручку та розписала на аркуші паперу, що трапилось. Івона Прокопівна похитала головою — так само, як учора хитала вслід Семену Григоровичу сама Марфа Петрівна — та прописала нещасній аспірин і консультацію невропатолога.

В суботу лікарка спала досхочу, потім солодко потягнулася, повернулася до свого чоловіка та сказала:

— Няв!

Оксен Мстиславович посміхнувся, промовив: “Ти ж моя киця”, — та хотів погладити дружину по голові. Але та раптом перелякано відсахнулася та занявчала, як справжня кішка. Вискочила з ліжка та стала з нявом носитись квартирою, перевертаючи стільці та інші дрібні меблі.

На щастя, Оксен Мстиславович теж був лікарем, і коли вдалося заспокоїти дружину, вони сіли та вдвох розібралися, що трапилось. Треба було діяти негайно, поки розмовляти по-людськи міг хоча б один із подружжя. Чоловік заходився телефонувати колегам.


Виявилось, що всі наші герої підчепили один вірус — вірус нявкання, як його назвали. Інфекція була страшенно заразна: вже за добу після захворювання забирала можливість розмовляти — замість цього люди нявкали, як справжні коти. Медики спробували відстежити всіх заражених і посадити на карантин — але куди там! Марфа Петрівна після поліклініки зайшла в аптеку за аспірином і ліками проти тиску, а потім ще й у супермаркет — купити лимончик. Через це вірус перестрибнув на продавця в аптеці та касирку в супермаркеті, а від них — на всіх покупців. А дівчинка Оля мало того, що заразила всіх своїх однокласників, так ще й після школи пішла до міського басейну. Насправді у воду в басейнах додають спеціальні речовини, які не дають розповсюджуватись вірусам — але вірус нявкання був не тільки заразний, а ще й живучий, тож відвідувачам не пощастило…

Одне добре: крім власне нявкання, вірус жодної шкоди людям не робив: усі хворі почувалися добре, навіть температура не піднялася.


За тиждень няв стояв уже по всьому місту. По телевізору виступив мер:

— Шановні земляки! Ми з вами опинилися перед лицем небувалої загрози! Від вірусу нявкання немає ліків, і він настільки заразний, що вже за тиждень хворітиме все місто! Але зберігайте спокій! Лікарі обіцняв’яють, що за 10 дняв інфекція відступняє. Скоро ми всі перехворняуємо, тож наша мова поверняується до няу… Няу-рняв-няр-няв! Мрняв-няу!


На цьому місці передача перервалася рекламою котячих консервів.


Наступний місяць став для містян справжнім випробуванням. Більшість людей закрилися вдома, нікуди не виходили, ні з ким не розмовляли, щоб не розповсюджувати вірус. Телевізійне та радіомовлення не припинялося, але по всіх каналах крутили лише записи, жоден ведучий не виходив у етер. Деякі люди від страху чи від нудьги носилися з нявом опустілими вулицями. Телефонні розмови втратили сенс, тепер усі писали одне одному повідомлення. 

Виробники записників і олівців заробляли шалені гроші.

Коти дивилися на людей, як на дурних — ну добре, скажімо: ще більш дурних, ніж звичайно.

Один відомий виконавець винайшов новий стиль співу, що став дуже популярним.

Четверо вчених-лінгвістів заходилися вигадувати котячу мову — щоб можна було через нявкання обмінюватись думками. Вони вже майже завершили, коли епідемія скінчилася.


Коли це нарешті сталося, всі зітхнули з полегшенням: лікарі не обманули. Хвороба промайнула без сліду для здоров’я — але залишила суттєвий слід у пам’яті містян. Ніхто більше не називав одне одного ніжно “моя кицюня” чи “котику”. Також чомусь люди стали менше вживати й інші ласкаві звертання, як от “зайчик” чи “риба моя”. Деякі люди стали боятися котів, хоча, на щастя, таких було мало: коти ж бо ні в чому не винуваті! В багатьох місцях важливі написи дублювали не лише англійською та мовою для сліпих (так, є такий алфавіт — зветься “шрифт Брайля”), а ще й мовою нявкання, яку розробили ті вчені. Просто про всяк випадок.


Якось увечері Марфа Петрівна, наша продавчиня, стояла за прилавком. Двері відчинилися та ввійшов… хто б ви думали? Семен Григорович. Жінка впізнала покупця, і в неї перехопило дихання. А той каже:

— Хрю!

Бідна Марфа Петрівна сполотніла та мало не втратила свідомість. А чоловік продовжує:

— Та жартую я, жартую! Дайте мені ще того оселедця, будь ласка, він у вас дуже смачний!


Семен Григорович ледь встиг пригнутися, і важка рахівниця пролетіла над його головою.

29 views0 comments

Comentarios


bottom of page