Одна дівчина виросла та влаштувалася на роботу. І все в неї на роботі було добре, в усьому був лад. Але от удома одразу чомусь зробився справжній гармидер і розгардіяш. Терпіла дівчина, терпіла цей безлад, а потім врешті-решт зібралася та й навела вдома порядок. І що б ви думали? Одразу такий самий гармидер трапився в неї на роботі. Ніби перейшов на нове місце. Дівчину мало не звільнили через це, але дали ще один шанс, і вона знову навела лад у роботі. І, звісно, вдома знову моментально утворився ще більший безлад.
Бідолаха через це дуже засмутилася, пів дня плакала, два дні рюмсала, а потім зібралася з усіма своїми силами… Та й навела нарешті лад і вдома, і на роботі.
І тут почалося дивне. Гармидер повернувся, але дівчина не пустила його ані на роботу, ані домів. І тоді безлад опинився у неї в голові.
Спочатку дівчина почала плутати кольори. Полуниця ставала в неї фіолетовою, кабачки почервоніли, а улюблений чорний кіт Василь став зеленим. Потім кольори переплуталися із запахами та смаками: червоне світло на світлофорі стало пахнути бузком, блакитне небо давало абрикосовий присмак у роті, а від Василя тхнуло рибою. Насправді кота підгодовував свіжим уловом сусід-рибалка, і саме цей запах був на своєму місці, дівчина про це просто не знала. Але від того не легше — багато інших запахів і кольорів все ж таки плуталися.
Врешті-решт у нещасній голові зламався якийсь перемикач, і дівчині стало страшенно хотітися спати вдень, а вночі — навпаки, не спалося та хотілося бігти марафон чи там переплисти річку.
Й однієї ночі бідолаха так і зробила: перепливла річку та побігла навмання, куди ноги несли. Перебігла поле, опинилася в лісі, бігла аж до ранку, а там впала на галявині без сил і проспала весь день. Помаранчева трава пахла дівчині розплавленим воском, і під цей приємний запах спалося дуже солодко.
Ввечері вона прокинулася, озирнулася, бачить — аж тут, на тій же галявинці, стоїть маленька косенька хатинка, у віконці — світло, з труби — дим. Дівчина відчула, що дуже голодна, підійшла до дверей, обережно постукала та й увійшла, не чекаючи на запрошення.
— Бідна дитина, ну заходь, заходь! — пролунав голос старенької бабусі, що хазяйнувала біля пічки, готуючи якісь страви. — Сідай, зголодніла, мабуть. Осьо тобі борщ, пампушки, їж і, поки не з’їж, не кажи ані слова!
Бабуся всадила дівчину за стіл, подала їй миску смачного борщу з пампушками. Голодна гостя накинулася на їжу, але й навсібіч потихеньку роздивлялася. Бачить — страшенний гармидер у хаті, купи мотлоху по кутах, сміття якесь, павутиння, вікна аж чорні, світло майже не проходить, посуд брудний звалено купою просто на підлозі, а зі стелі звисають гірлянди сушених грибів, пучки якихось трав упереміж із панчохами та іншим одягом. Одним словом, колишній гармидер у дівчини — ніби маленький онук цього великого дідуся Гармидера.
Доїла гостя останню пампушку, тут бабуся й каже:
— Ну що ж, дитино, а тепер лягай на ось цю канапку та й розповідай, як ти тут опинилася, — і скидає з маленької канапки купу мотлоху просто на підлогу.
Вляглася наша дівчина на канапку та зі сльозами на очах розповіла про свої труднощі, про гармидер у голові, про кольори зі запахами — про все.
— Так, — каже бабуся, — вірю, бо людина, в якої порядок у голові, на цю галявину, до мого будиночка, ніяк потрапити не може. А гармидер цей у твоїй голові тому, що ти йому не лишила жодного простору в своєму житті. І на роботі в тебе був лад, і вдома, а де ж гармидеру подітися? От і вліз він у твою голову. Не може бути в людини лад у всьому, бо все має бути в рівновазі. Бачиш, який безлад у мене вдома? Так, страшенний — думаєш, я не знаю? Але зате в голові в мене, — тут бабуся покрутила довгим кривим пальцем біля скроні та хитро посміхнулася, — коліщатка крутяться в повному порядку, в кожної думки є своє місце на полиці.
— То що ж мені робити?
— Треба нам із тобою придумати, як знайти місце для гармидеру в твоєму житті, щоб він тобі не заважав.
— Як це — щоб гармидер не заважав?
— Ну як… От що ти любиш робити?
— Люблю на велосипеді кататися.
— Ох, можна і в їзду на велосипеді гармидер втулити, але застара я вже для таких трюків, давай щось ще, — каже хазяйка.
— Ну, ще малювати мені подобається.
— О, оце підходить!
Бабуся відсунула вбік якусь фіранку: це виявилося простирадло, що накривало книжкову шафу. Ну, шафа мала би бути книжковою, але насправді на полицях чого лише не було: і засохла квітка в горщику, і пустий акваріум із тріщиною, і щітка для волосся, і чайник без носика, і ще там кіт спав — розплющив око, подивився на гостю та спить далі.
А ще там були альбом для малювання та фарби з олівцями, їх бабуся й узяла, принесла на стіл та й каже:
— Ну що, давай, малюй!
— Що малювати? — питає дівчина.
— Не знаю, що хочеш. Можеш мене намалювати.
Взяла гостя олівець і почала малювати: голову, одне око, інше, ріт, ніс… Бабуся подивилася та як закричить:
— От що ти малюєш? Це ж у тебе знову порядок виходить! А тобі треба, щоб то був безлад! Який це безлад, коли голова кругла, ока два, ріт один, а ніс — над ротом і теж один? Усе неправильно! Малюй так: три ока, голова квадратна, рота два, а ніс збоку!
Зобразила дівчина, як бабуся каже — і відчула, ніби безладу в голові стало трохи менше.
— Ну як? — питає бабуся. — Легше?
— І справді, трохи легше.
— Ще б пак, такий гарний малюнок вийшов! А ну, малюй ще!
— Що?
— Та яка різниця? Головне, щоб був повний розгардіяш! Осьо кота малюй!
Зобразила тоді дівчина кота: зеленого в жовту клітинку, лапи з вух ростуть, хвостів п’ятеро, а очі — ніби зірки в небі та по всьому тілу розкидані. Бабуся дивиться: “Чудово!” Каже: “Малюй ще!”
Малювала гостя до самого ранку, а потім втомлена знову лягла на канапку та й заснула.
А прокинулася — в своєму ліжечку. В голові — тиша, лад і спокій. В кімнаті — ладно та прибрано, малюнки, що в бабусі зробила, на столі акуратно складено. І кіт у ногах сидить, рибою тхне.
Відтоді знову стало в дівчини все добре: і вдома лад, і на роботі. День із ніччю не плутаються, кольори з запахами теж на своїх місцях. І малювати стала багато. Малюнки були такі дивні, чудернацькі — але ж цікаво їх роздивлятися. Так і стала відомою художницею, і навіть у книжках про неї писали, що вигадала новий стиль живопису — гармидеропис.
Comentarios