top of page
  • Writer's pictureMykhailo Khadzhynov

Найшвидша дівчинка в світі

Updated: 6 days ago


Найшвидша дівчінка в світіМихайло Хаджинов

Була вже пізня осінь, темніло рано, і коли Марійка вийшла зі школи, стояли вже густі сутінки. Після уроків в Марійки було заняття зі співу, а потім вони з Оленкою ще й затримались: подружка показувала новий супергеройський комікс про злого професора Дихтендойзера та його страшних древозомбі, і про Сплеша - найшвидшу людину на планеті. Тож, дівчинці було трохи лячно на пустому шкільному подвір’ї майже у темряві, і вона поспішала додому.

Вона як раз проминала якісь шкільні споруди, коли зсередини однієї з них пролунав гучний гуркіт, та чийсь здавлений крик. Двері розкрилися, й з них вивалилося щось.

Це "щось" було все чорне, вкрите листям та ліанами, а з голови в нього стирчала гілка. Це ж… Древозомбі!

“А-а-а!” - заверещала Марійка, й кинулася навтьоки! Вона бігла швидко, як вітерець, у протилежний від дому бік. Ось дівчинка вискочила на широку освітлену вулицю. Якийсь дідусь вигулював свого собаку, і, коли маленька дівчинка раптом вискочила з-за рога, собака дуже перелякався, й стрибнув своєму хазяїнові на руки. Дарма, що був розміром, як половина того дідуся.



А ще він гавкнув. Гучно.

Марійка побігла ще швидше, і раптом відчула, що вона вже не зовсім дівчинка. Вона ніби перетворилася на щось інше… чи когось? Точно! вона перетворилася на зайця, який тікав так швидко, що будь-якій дівчинці годі й мріяти про таку швидкість! Вітер телепав Марійчині вуха, і ось вона вже за містом, майже в лісі.



Тут їй стало дуже-дуже світло - це були фари. З-позаду пролунало якесь ричання. Дівчинка-марійка розуміла, що це просто машина, але Марійка-зайча перелякалася ще дужче! Вона стрибнула у повітря - й полетіла!

Вуха її кудись зникли, вона замахала руками, і раптом зрозуміла, що тепер вона - птах, і летить над лісом.

Летіти було класно! Марійка піднялася вище, потім ще вище. Внизу було темно, вгорі були зорі, а попереду - було якесь світло. То ж день, подумала Марійка. Вона згадала урок географії, і зрозуміла, що летить на захід, у слід за днем, у слід за сонцем. Їй захотілося наздогнати день, подивитись на землю внизу при сонячному світі, й вона замахала крилами швидше, прискорюючись. Але наздогнати день було непросто! Марійка чимдуж махала крилами, піднялася ще вище. Тут її підхопив міцний вітер, вона чіплялася за нього крилами, і раптом зрозуміла, що вона вже не птах - вона перетворилася на літак! В неї були красиві довгі білі крила та жовто-блакитна смуга на боці, і їй це подобалося!



Великий літак швидко наздогнав день. Згори було добре видно землю на багато кілометрів навкруги, і дівчинка-літак захоплено роздивлялася її. Попереду щось заблищало, і Марійка зрозуміла, що це - море. І от вже внизу промайнув пляж, і вона летить над морем. Спочатку було здорово летіти в теплих променях сонця над сяючим морем, але невдовзі стало трохи нудно дивитись на одне й те саме. Марійка згадала, як її тітка розповідала про свою відпустку - вона летіла над океаном понад десять годин! Ні, так не можна, подумала Марійка. По-перше, це нудно, по-друге, мама ж буде нервувати. Як же швидше перелетіти через море… І тут вона згадала, що чула про такі швидкі літаки, що можуть літати швидше за звук. Вона ніяк не могла уявити: як це? До неї звук завжди долітав миттєво, ніколи їй ще не доводилося чекати на звук, що забарився... Дівчинка-літак спробувала летіти ще швидше — і відчула, що знову перетворюється на щось. Подивилась на свої крила — немає крил! І тіла немає, взагалі нічого... Що ж вона таке?

І тут вона здогадалася! Тепер Марійка була звуком!



Вона летіла над океаном швидко, як гуркіт грому — і от вже показався далекий беріг. Внизу знову промайнув пляж — люди на ньому задирали голови, намагаючись роздивитись, що це за звук в небі. Їм здавалося, що там хтось сміється — а Марійці й справді було весело! Попереду були гори, і вона піднялася вище, щоб перелетіти їх. І опинилася у хмарі! Та ще й в якій хмарі — справжній грозовій! Навколо сяяли блискавки, лунав грім, і Марійка перелякалася: а що як вона змішається з іншим звуком, наприклад грому? Їй захотілося скоріше вилетіти зі хмари, вона уся напружилася — як тільки може напружитись звук… і перетворилася на блискавку!


Дівчинка-блискавка летіла над землею з шаленою швидкістю. Розгледіти вже майже нічого було не можна, але ж як це було класно! Вона спустилася вниз, бо чим нижче летиш, тим більшою здається швидкість, і Марійці це подобалось! Вона помітила, що знову стає темно: дівчинка обігнала день! А що ж буде, якщо вона кілька разів обігне планету? Вона що, потрапить у наступний тиждень? Чи попередній?

Міркуючи про це, Марійка раптом у щось втрапила! От халепа, подумала вона, на що ж перетвориться блискавка, яка у щось влучила? Але з перетворенням щось не вийшло, не було відчуття, що вона якось змінилася — але тепер вона не могла нікуди звернути, летіла, ніби поїзд вздовж колії… Здається, вона втрапила у проводи!

Марійка летіла вздовж лінії електропередач, думаючи, як же їй вирватись. Лінія звернула, й пішла вздовж залізничної колії — не дарма дівчинка подумала про поїзд. І от вона вже стукотить колесами по рейках!



Здорово було знову мати тіло — чесно кажучи, Марійка вже скучила за ним. Тіло її тепер було довгим, складалося з восьми сяючих вагонів, що неслися залізничною колією на шаленій швидкості. Правда, після блискавки, Марійці вже жодна швидкість не здавалася завеликою.

Попереду була широка річка, а через неї — міст. Навколо дівчинки-потяга замерехтів каркас моста, і от вона проскочила його — та опинилася в полі. Колія попереду вигиналася широкою дугою, і — який жах! — назустріч їхав інший поїзд! А звернути нема куди… Поруч з колією звивалася звичайна автомобільна дорога. Марійка спробувала перескочити на неї, але куди ж там! Потяг міцно тримався за свої рейки... Катастрофа була неминуча! Дівчинка у відчаї заплющила очі, та раптом відчула, що знов на щось перетворилася. Ніби зменшилася, і ноги-колеса її вже не були прив’язані до рейок — вона стала машиною!



Ладна червона спортивна автівка їхала трасою. Якийсь час Марійка насолоджувалася швидкою їздою, оминаючи попутні машини, і підморгуючи зустрічним. Але ось попереду з’явилося місто, осяяне вечірніми вогнями. Марійка вскочила в нього, й понеслася вулицею. Це ж моє місто, згадала вона. А отут я живу! Дівчинка-машина звернула на іншу вулицю й попрямувала до свого будинку. Ось він вже поруч, навіть видно відкриті двері, хтось з них вийшов. Це ж її тато, чекає на неї! Машина підскочила на лежачому поліцейському, й у повітрі Марійка відчула, що вчергове перетворюється. Вона опустилася на ноги — так, в неї тепер знову були ноги! Вона знову звичайна дівчинка! Вона кинулася до тата, і з розгону застрибнула йому на руки.

— Тато! Тато! Ти не уявляєш, що зі мною було!

— І що ж було з моєю найшвидшою на світі дівчинкою? - спитав тато, і Марійка заходилася йому все-все розповідати.


А наступного дня до них в гості завітав Сергій Олегович, шкільний викладач з ботаніки та біології. Він привітався, а потім сказав: “Я вчора наводив лад у теплицях, і на мене випадково впала ціла полиця з рослинами. Здається, я налякав вашу дівчинку…”


25 views0 comments

Recent Posts

See All

Comments

Couldn’t Load Comments
It looks like there was a technical problem. Try reconnecting or refreshing the page.
bottom of page