top of page
  • Writer's pictureMykhailo Khadzhynov

Гриць та місяць — audio

Updated: Mar 31


Гриць та МісяцьМихайло Хаджинов


Один хлопчик ніколи не дивився на місяць: як тільки той з’являвся в небі, одразу повертався до нього спиною. А все тому, що коли хлопець бачив місяць — хоч круглий, повний, хоч тоненьку скибочку нового — одразу починав сміятись, як скажений, і не міг зупинитись. Він не знав — чому, не розумів, що відбувається. Лікарі казали, що це така дивна форма сновидства, а не-лікарі вважали хлопчика дурним, особливо інші діти. Вони дражнилися, обзивалися, й не хотіли грати з нашим хлопцем, якого, до речі, звали Григорієм, або просто — Гриць. Тому він дуже старався не дивитись на місяць.

Якось ввечорі, Григорій йшов вулицею, і побачив за хмарами підозріле сяйво. Весь день йшов дощ, але вже розпогодилося, й вітер швиденько розганяв хмари. Гриць миттєво повернувся у протилежний бік — і вперся у велику скляну вітрину, а в ній, ніби в дзеркалі, чітко побачив, як хмари остаточно розповзлися, і з-поза них виглянув місяць.

А ще він там побачив своє збентежене обличчя. З жахом Григорій спостерігав, як у нього на обличчі з’явилася спочатку посмішка — а потім вже не спостерігав, бо дивився у відбиття місяця у вітрині, й реготів, як скажений гусак.

В цей час місяць з неба почув внизу якісь дивні звуки. Він придивився уважніше — й побачив маленького хлопця, що так завзято сміявся, так заразно це робив, що місяцю теж стало весело. Він хмикнув, гикнув, і став реготати разом із хлопчиком. І так його трусило від реготу, що місяць не втримався — та й впав з неба!

Одразу всюди, де на планеті була ніч, стало не просто темно, а темно, як у вовка в роті. Комусь, хто не хотів, щоб його побачили, це сподобалось — а іншім людям не дуже, бо вони почали стукатись лобами та падати на сходах.

Астрономи були щасливі: світло від місяця більше не заважало їм бачити бліді та дуже далекі зорі. Тієї ночі скінчилося шампанське у всіх магазинах на відстані до десяти кілометрів від усіх обсерваторій — його розібрали вчені, святкуючи відкриття нових зірок.

Капітани та штурмани кораблів в морі були збентежені, бо припинилися всі припливи та відливи, і через це навігація була дуже ускладнена, а подекуди навіть здійнялися шторми.

Астронавти, що будували велику ракету, щоб полетіти на місяць, були вкрай розгублені: куди ж їм тепер летіти?

В лісах запала обережна тиша: вовки дивилися в небо, і не могли зрозуміти, на що ж їм тепер вити?

На щастя, місяць впав посеред пустелі, нікому не завдавши шкоди. Пустеля від того прокинулася, перервавши свій тисячорічний сон, та забурмотіла щось, трусячи пірамідами та сфінксами.

— Ти хто? — спитав один зі сфінксів, з пташиною головою, роздивляючись Місяця.

— Я — Місяць…

— А що ти тут робиш?

— Я впав — відповів Місяць, і почервонів від сорому. З ним такого ще ніколи не траплялося.

— Це погано — насупився сфінкс — вранці приїдуть туристи, а ти загородив собою всі піраміди. На що ж туристи будуть дивитися?

— Може, їм буде цікаво подивитись на мене?

Сфінкс із сумнівом похитав головою.

— Дивись, у мене є моря! - вигукнув Місяць — От море Піни, от море Ясності, є ще моря Достатку, Нектару та Спокою…

— Та ну, у твоїх морях навіть води немає — відказав сфінкс — давай краще думати, як повернути тебе на місце. Звідки, кажеш, ти впав?

— З неба.

— О, ну так у нас тут є гарний спеціаліст з неба, сонця, та всього такого подібного. Його звуть Гор, вже шість тисяч років як займається цими справами.

— І де ж він? - з надією в голосі спитав Місяць.

— Бачиш он ту будівлю? - сфінкс мотнув своїм дзьобом у бік давньоєгипетського храму, що стояв неподалік — це його дім, спить всередині. — Горе! Го-оре-е!! - заволав сфінкс.


Кілька хвилин Сфінкс з місяцем намагалися докричатися до сплячого Гора, але марно — боги за звичай сплять дуже міцно. Тоді сфінкс подумав трохи, виколупав дзьобом із землі величеньку кам’яну брилу, й жбурнув у бік храму. Він не докинув, брила покотилася по землі, й збила кілька колон, наче кеглі. Гуркіт був страшенний, але й це не допомогло. Тоді сфінкс викопав брилу більшого розміру, розмахнувся сильніше, і як жбурне її — прямісінько у храм! Брила пробила покрівлю, впала всередину — й звідти пролунав чийсь приглушений зойк. З храму вискочила дивна постать: наче й людина, але заввишки як багатоквартирний будинок, з пташиною головою — так-так, як і у сфінкса. Одягнена постать була у спідницю, сандалі та золоті буси. Пташині очі сяяли від злості, неначе два маленьких сонця.

— Хто посмів потурбувати мене, могутнього Горуса? - загорлав бог, озираючись.

— Гей, хазяїне, не сердься! Це я, сфінкс. Схоже, у нас тут проблема — і тільки таке могутнє божество, як великий Гор, зможе нам допомогти.

Очі Гора трохи згасли — але тут запалали знову, тепер вже не від злості, а від подиву: він побачив Місяць, що влаштувався на м’яких барханах пустелі.

— Це що таке? Нова гора?

— Вибачте, ваша божественність — ввічливо відповів місяць — але ні, я не гора. Я — Місяць, що впав з неба. І мені конче потрібно потрапити назад.

Гор аж дзьобом клацнув з подиву, постояв якийсь час, роздивляючись Місяць, потім промовив:

— Бачу, бачу… Ну добре, приберімо цей безлад, що ви тут розвели…


І Гор став рости. Він і так був чималий, як будинок, але ось він вже як вежа, і ще більше, вище, і ось вже якийсь літак ледве оминув його голову — дякувати швидкій реакції пілота. Нарешті давньоєгипетський бог став такого розміру, що нахилившись, підняв Місяць однією рукою — неначе маленький м’ячик. Трохи покрутив його, з’ясовуючи, яким боком треба повісити на небо — і от Місяць вже висить на своєму місці, і кричить зі всієї своєї місячної сили, щоби величезний бог з головою птаха його почув:

— Дякую! Дякую!


Лише через кілька днів Місяць, нарешті, зрозумів, що ж це йому так муляло в спині після того, як Гор повернув його на місце: виявилось, що одна з пустельних давньоєгипетських пірамід прилипла до спини, та так і стирчала там, серед кратерів! Місяць дуже засмутився, і не знаючи, що робити, сховав піраміду десь проміж високих гір у лівій частині своєї спини — так, щоб вчені не могли її розгледіти. Так що, коли ти побачиш, що місяць в небі червоний — можливо, він саме згадав ту піраміду на спині, і уявляє, що буде, коли її знайдуть — та від цього йому соромно.

А що ж наш хлопчик Гриць? Коли він побачив, як Місяць засміявся разом з ним, а потім впав з неба, він застиг на місці від подиву. Якийсь час Григорій вдивлявся у небо, блимаючи оченятами, але Місяць не з’являвся. То він збентежено поплентався додому. Весь наступний день хлопчина ходив трохи ошелешений, розмірковуючи, чи зник Місяць назавжди? Чи повернеться наступної ночі? І коли той таки повернувся, вони вдвох — Гриць та Місяць — подивились одне на одного. Їх обох огорнуло приємне відчуття, яке буває, коли ти повернувся з літніх канікул до школи, й зустрів свого ліпшого друга, з яким не бачились все літо. Вони привітно посміхнулися одне одному, і з того часу завжди віталися, побачившись, а лікарі більше не казали, що у Григорія — дивна та рідкісна форма сновидства. Тепер вони казали, що в Гриця здоров’я — як в космонавта, і йому це подобалось: він твердо вирішив, що, коли виросте, полетить до свого друга-Місяця на ракеті.

Можливо, він навіть першим знайде ту піраміду в Місяця на спині. Ото буде переполох!

37 views0 comments

Recent Posts

See All

Comments


bottom of page