Жив собі мандрівний художник, що вдень сидів на вулиці, малюючи портрети за гроші. Вночі ж він потайки розписував стіни. Причому зображав не квіти чи там схід сонця, а різні події, що бачив навколо. Наприклад, як головний скарбник будує собі новий дім чи як очільник поліції впіймав простого ремісника та витрушує з нього останню копійчину. Іноді вночі з’являлися і такі малюнки, сюжетів яких митець не бачив на власні очі, але дуже хотів би: міністр із нічною вазою на голові чи король їсть хробаків. Тому художник і був мандрівним: після таких малюнків йому доводилося дуже швидко лишати місто або навіть країну.
Тому наш митець побував у багатьох містах і державах, перевидав пів світу. І от якось потрапив у місто, де все було чорно-біле. Ну, ще й трохи сіре — але інших кольорів не було взагалі. Подорожній спочатку нічого й не помітив — через те, що день був похмурий. Тільки здивувався, чому так мало квітів, а ті, що є — всі білі; чому ніхто, навіть красиві молоді жінки та діти, не носить яскравого одягу; чому багатії прикрашають себе сріблом — але не золотом. Художник влаштувався на вулиці, розклав своє приладдя — пензлі, фарби, палітру — та почав малювати.
Згодом навколо зібрався цілий натовп: містяни, побачивши яскраві фарби на полотні, зліталися звідусіль, наче метелики до ліхтаря. Деякі тихенько перемовлялися, інші просто заворожено спостерігали небачене диво. А митець нікого й не помічав, зосереджений на малюванні.
Аж тут вулицею йшли троє пінгвінів. Вони були високі, крокували пихато, в кожного на голові був чорний кашкет із яскравою срібною кокардою. На поясах птахи мали чорні кийки, і поки пінгвіни йшли, містяни розступалися перед ними, бо це були тутешні поліціянти.
Натовп, що оточив художника, привернув їхню увагу. Пінгвіни розштовхали
людей і побачили малюнок. Ох, що почалося! Поліцейські закричали, закудикали, замахали коротенькими крилами! Люди ніби прокинулися від цього шуму — та кинулися на всі боки. Художник відірвався від малювання, бачить — нависли над ним троє велетенських пінгвінів, схопилися за кийки та кричать! Але митець бувалий був, побачив кашкети — миттю зрозумів, що зараз його будуть арештовувати — й прожогом кинувся навтьоки. Лишив своє полотно недомальоване, пензлі, фарби, аби ноги унести.
Пінгвіни — птахи не дуже спритні, то вдалося вислизнути. Один поліціянт дістав із сумки трубу та почав трубити тривогу. А двоє інших побігли навздогін за порушником. І тут художник зрозумів, нащо по всьому місту зроблені акуратні жолоби з водою вздовж вулиць, дещо схожі на стічні канави — але дуже гладенькі, рівненькі та чистенькі. Переслідувачі як плюхнуться пузами в таку канаву! Та й поїхали, як на санчатах по льоду — швидко!
Дивиться наш утікач — он вулиця вгору йде. Звернув на неї, а вже назустріч інші пінгвіни — жолобом під гірку котяться. А ззаду — ті, перші, розігналися, наздоганяють. Біжить художник, уже захекався, тут вузенький провулочок убік відходить. Митець — туди. А пінгвіни несуться назустріч одне одному, зупинитись уже не можуть — як зіштовхнуться, бум! Аж іскри з очей! Поки приходили до тями, втік художник.
До вечора вештався тим дивним містом, боячись носа на широкі вулиці висунути. Втомився шалено, зайшов до харчевні, купив поїсти на останні гроші, розпитав господаря, той все й розповів.
Як багато років тому захопив місто старий чаклун на ім'я Монохром, що ненавидів будь-які кольори, крім чорного та білого. Як його команда зачарованих велетенських пінгвінів уважно стежить, щоб кольорів у місті не було: ані квіток, ані одягу, ані фарб яскравих. Руді люди мають ховати своє волосся. Кавуна придбати в місті неможливо. Помідори — тільки спеціального сорту, чорні. А синє небо Монохром своїм чаклунством позбавив кольору.
Були, щоправда, й гарні наслідки його царювання: ставки в місті регулярно чистили, щоби вода не зеленіла. Вино та пиво були заборонені, бо від них люди часто червоніють, причому носи можуть так і залишитися червоними. І всім робили обовʼязкове щеплення від кору, щоб люди через цю хворобу не вкривалися червоними цяточками.
Вийшов художник із харчевні вже вночі, пішов тихенько. Хотів уже тікати звідси, аж тут побачив високий білий паркан. “Ех, — думає, — невже я просто так втечу, не подарувавши місту якийсь барвистий розпис?” Перевірив кишені — а там залишилося ще кілька тюбиків фарби: жовтої, синьої, червоної, зеленої… От і почав працювати.
***
В цей час пінгвіни-поліціянти принесли своєму господареві малюнок митця. Той лише одним оком подивився — та як заволає:
— Хто це зробив?! Знайти цього злодія! Знищити! Ні — привести до мене, я сам його знищу! — махнув рукою, запустив білу блискавку в картину — та й перетворилася на сірий попіл.
Наказав чаклун перекрити всі виходи з міста та прочісувати вулиці. І якби наш художник хотів утекти чи десь сховатися на околицях, його б обов'язково знайшли. Але ж ніхто не шукав порушника в самому центрі, де той всю ніч розмальовував великий білий паркан. І навіть не знав, що саме за цим парканом біснується у своєму будинку чорно-білий маг Монохром!
Рано-вранці містяни, що прокинулися першими, побачили замість звичайної чорно-білої нудьги справжній барвистий вибух: майже весь паркан навколо будинку чаклуна було розмальовано яскравими квітами. Миттю все місто зібралося на майдані перед будинком, усі дивилися на розпис, згадуючи, як це здорово — бачити різні кольори. Більшість навіть забула назви тих кольорів, тому подекуди точилися палкі суперечки — оранжевий це чи фіолетовий, блакитний чи жовтий.
Художник, який вже закінчив роботу, спробував, як зазвичай, втекти з міста — але пінгвіни, навчені Монохромом, не лишили йому жодної вільної стежинки: помітили здобич і кинулися ловити. І знову митець, як учора, тікав від незграбних поліціянтів, що ковзали по спеціальних жолобах. Але цього разу птахам таки вдалося загнати нещасного в глухий кут.
— Ти маєш іти з нами! Або ми тебе закуємо в кайдани та відлупцюємо кийками! — грізно клацаючи дзьобом, вимовив головний пінгвін. Під час лихої гонитви він десь загубив свій кашкет, і тепер художник уважно роздивлявся пташку:
— Ви ж імператорські пінгвіни? — спитав він.
— Імператорські? Що за дурня? Ми пінгвіни чорно-білого чаклуна Монохрома! — відповів головний поліціянт.
— Ні, друже, ви — справжні імператорські пінгвіни. От тільки брів у вас немає.
— Брів? — здивувалися пернаті.
— Так-так, жовтих брів. У імператорських пінгвінів завжди є чудові жовті брови, а також жовті комірці — художник дістав з кишені останній тюбик, в якому залишалося ще трішечки фарби. Жовтої.
— Я думаю, вам дуже пасуватимуть жовті брови та жовтий комірець, друже мій, — посміхнувся художник до головного птаха.
— Справді? — спитав той зацікавлено. — А ти можеш мені показати, як це було б?
***
А чорно-білий маг казився від люті — уявити лише, хтось наважився розмалювати різними кольорами паркан навколо його будинку, просто в центрі його міста! Схоже, чорно-білі поліцейські не здатні спіймати злочинця — то чаклун сам піде та знайде нахабу!
Подумавши так, Монохром вийшов із дому. Містяни, що зібралися на майдані перед будинком, роздивляючись кольоровий паркан, розступилися — дуже чаклун був зараз лютий та страшний. Але що це? Ось і чорно-білий загін. Здається, когось веде! Невже птахи впоралися? Але чому чоловік не в кайданах?
— Це ти розмалював мій паркан?! — вигукнув чаклун.
— Так, — відповів художник, — але, здається, це більше не твій паркан.
— Що ти таке кажеш? — спитав з подивом Монохром, а потім — до пінгвінів:
— Чому ця людина не в кайданах?
— А чому має бути в кайданах? — запитав у відповідь головний пінгвін, піднявши жовті брови.
Чаклун уважно придивився до нього, помітив густі жовті брови, намальовані фарбою. І жовтий комірець.
— О, ні! Мої вірні слуги! Що цей злочинець із вами зробив?! — заволав маг.
— По-перше, це не він зробив. Це ти зробив — забрав у нас наші красиві брови та комірці, — відповів пінгвін. — По-друге, цей шановний пан повернув нам втрачене, за що ми йому дуже вдячні. А по-третє, ми більше не твої слуги!
— А чиї ж ви?
— Імператорські! А тобі, чаклуне, пора забиратися геть із цього міста! — і пінгвіни разом із містянами оточили Монохрома.
— Що?! Ах ви... Ах ви! — від злості маг нічого більше не міг вимовити. Побачивши, що в нього більше немає команди вірних слуг і що містяни теж не хочуть коритися, вирішив хоча б художникові помститись. Махнув рукою та запустив у нього білу блискавку! Але художник був напоготові, махнув пензлем із фарбою — і відбив блискавку, яка розбилася різнобарвними іскрами! Чорно-білий чаклун тут остаточно перелякався, закрутився на місці, зашипів, підстрибнув — та й перетворився на велику чорно-білу сороку, що з гнівним стрекотінням полетіла геть. І чим далі вона летіла, тим блакитнішим ставало небо над містом.
Comments