top of page
  • Writer's pictureMykhailo Khadzhynov

Риба-мандрівниця

Updated: Sep 29, 2023


Жила собі риба у ставку, і дуже хотілося їй мандрувати. Але став був маленький, і риба побувала вже всюди, куди тільки могла заплисти: і блукала на мілкоті серед каміння, і запливала всередину старої колоди, слухала спів жаб в очеретяних хащах, і танцювала з мальками, серед водоростей, і навіть опускалася на самісіньке дно, у гості до старого сома. Дуже їй хотілося відвідати якесь нове місце. І от зустріла вона якось рака:

— Раче, — каже риба — скажи, чи знаєш ти якесь таке місце, де я ще не була?

— Хо-хо, — каже рак — звісно ж! В мене ж є ноги, то я можу виходити з води на берег.

— Ого! — в риби аж очі загорілися — А що там, на березі? Цікаво?

— Та не те слово, — каже рак — там і поле, і ліс… — замислився трохи рак, бо насправді далеко від ставку він ніколи й не був, але дуже хотів на рибу справити враження, то згадав усе, що чув про сушу:

— …і гори є, аж до неба, а верхівки вкриті снігом, і джунглі є, в яких живуть різні звірі, і швидкі річки, і моря з океанами, по яких мандрують пірати на кораблях, і безводні пустелі з верблюдами, і… — ще трохи рак замислився, і згадав, що ж його самого вразило найбільше:

— …але диво серед див — я на власні очі бачив, кажу тобі! — це, як її… Водонапірна вежа, от! Висока, аж до неба, вище гір, аж до сонця дістає!

— Оце дива ти розповідаєш — каже наша риба — а як би мені на це все подивитися?

— Та ти що, риба, куди тобі — це ж усе на суші, а щоб сушею ходити, треба ноги мати!

— А я от чула, що колись давно риби відрощували ноги, й виходили на сушу! Може й мені варто спробувати?

Напружилася риба, роздулася, ніби риба-їжак, потім витягнулася, ніби риба-голка — і виростила собі ноги. І покрокувала на берег.

Рак подивився їй у слід, покрутив клешнею біля скроні — й пішов собі по своїх ракових справах.


***


На березі було дуже світло — стояв чудовий сонячний день. Риба озирнулася навколо: ліворуч був очерет, праворуч — теж очерет, тільки з жабами, то риба пішла вперед. Жаби здивовано квакали їй у слід — вони ніколи ще не бачили ногату рибу.

Вийшла риба на дорогу, й пішла нею — бо дороги для того й зроблені, щоб ними ходити. Спочатку дорога йшла через квітучий луг, й риба милувалася квітами, вдихала їх аромат. Потім почалося поле. Раптом риба побачила яскраву кольорову пляму, що стрибала біля дороги. Підходить ближче — а це якийсь барвистий птах, дзьобає зернятка з колосків.

— Привіт! — каже риба — А ти хто? Я таких яскравих барв ще не бачила!

— Я — піратський папуга Джо! — відповідає їй птах — Кар-рамба!

— А що ти тут робиш? Я чула, що пірати бувають в морях та океанах…

— Мій хазяїн, боцман Андерсон, вийшов на пенсію, і оселився тут, на фермі. Онде він сидить, грає на флейті.

— Ой, я й не бачу, бо пшениця висока…

— Ех, бідолахо — каже їй папуга — от якби в тебе були крила, як у летючих риб, що я бачив у карибському морі…

— А що, — каже риба — бувають риби з крилами? Ноги я виростила, може, й крила вийдуть?

Напружилася риба, затупотіла ніжками — й виросли в неї крила. Розбіглася вона, як стрибне — і полетіла в небо.

Піратський папуга подивився їй у слід, сказав ще раз своє “Кар-рамба!” — і став далі зернятко дзьобати.





***


Летить риба, дивиться — далеко видно! Внизу дорога в’ється між полів, річка блищить, маленькі будиночки… Задивилася риба на всю цю красу, та й не помітила як в ліс влетіла. Одне дерево оминула якось, інше крилом трішки зачепила, а потім — Бам! — в третє вдарилася, та й скотилася по гілках на землю. Підвелася, обтрусилася, та й пішла собі далі лісом.


Йде риба лісом, а їй на зустріч — олень.

— Ого — каже олень — ти хто? Я таких звірів ще в нашому лісі не бачив!

— Я не звір, а риба — каже риба.

— Ах, риба! Як же, як же, я чув!

— Що, справді? — здивувалася риба — А що ти про мене чув?

— Ну… — засмутився олень — я чув, що ведмідь дуже любить рибу.

— В якому сенсі? — питає риба — ми ж навіть не знайомі…

— В сенсі, ведмідь ходить до струмка, ловить там рибу, і їсть її. Так що ти, цейво, обережно…

— Їсть рибу? Який жах! — вигукнула риба — як же мені від нього захиститися…

— Ну, мене добре захищають мої роги — каже олень — бачиш, які красиві?

— Так — каже риба — бачу. Крила в мене є, ноги теж, може, й роги виростуть?

Напружилася риба, задріботіла ніжками, заплескала крилами — й виріс в неї ріг. Один, зате — довгий та гострий.

— Ура! — каже риба — тепер мені ніхто не страшний! — і побігла собі далі.

Олень подивився їй у слід, похитав головою, і теж пішов.


***


Втомилася риба ходити, злетіти серед дерев не виходить, вирішила вона той струмок знайти, про який олень казав — все ж у воді рибі плавати легше, ніж дорогами крокувати. Розпитала в різних звірів, куди їй йти, і майже дійшла — вже й дзюрчання води чутно. Але ж не видно, трава висока, і розгін для польоту взяти нема де. То вирішила риба видряпатися на дерево, щоб роззирнутись трохи. Лізе, лізе, важко рибі.

Аж тут лісом грибник йде, гриби шукає. Під гілочку зазирне, під кущик, паличкою листя ворушить. Потім став, набрав повні груди повітря — та як чхне! Гучно, ніби гармата вистрілила. А риба злякалася, та й впала з дерева — і прямо на грибника! Грибник дивиться — якесь чудовисько на нього стрибнуло, як заволав — і жбурнув рибу подалі від себе. Риба в польоті крила розправила, дивиться — а ось і струмок! Гульк у воду — й поплила собі.


А грибник про ту зустріч нікому не розповідав, бо йому ніхто не вірив, аж поки онук маленький до нього в село на літо не приїхав. То він йому цю казочку й розповів, онуку вона дуже сподобалась.



27 views0 comments

Recent Posts

See All

コメント


bottom of page